Технологія використання гри у психотерапії

Технологія використання гри у психотерапіїТехнологія використання гри у психотерапії

Ангелова С. О.

Класифікація ігор є одним з технологічних етапів використання гри у психотерапії, оскільки сприяє розумінню самого феномена гри та дозволяє прогнозувати можливий психотерапевтичний вплив.

Для відчизняної психологічної традиції надзвичайно важливим є вихід за межі розуміння гри як виду діяльности людини. Гра породжує та здійснює різноманітні переживання, вона – джерело нового досвіду та почуттів, засіб гармонізації індивідуального світу. Через те, що гра має набагато більшій та глибший символічний зміст, ніж слово, використання її у психотерапії дозволяє вийти за межі, що природно окреслені вербальним спілкуванням. Гра сама по собі є символом, та будь-який її чинник набуває символічного значення. Гра – це метафора, що складається з метафор. Через те вона має зміст набагато глибший та об’ємніший, ніж слово, та здійснює сильний вплив на людину. При цьому гра залишає простір для власних інтерпретацій, себто і для індивідуальної волі. Мета будь-якої психотерапії – досягнення гармонії особистості з самою собою та світом. Тому жодна форма роботи не може бути більш доцільнішою, ніж гра. До цієї ж думки схиляються багато фахівців з психотерапії, як зауважили E. Palanjin та G. Palanjin мета роботи полягає у тому щоб актуалізувати у дитини ігровий потенціал та використати його у психотерапетичній роботі. (3, с 85)

Видатний культуролог Й. Гейзінга започаткував потужну традицію розглядати гру як основний елемент культури. Розглядаючи такі феномени як науку, поезію, війну правосуддя, шукаючі ігрові елементи у мистецтві, філософії, аналізуючи мовне вираження концепції гри, він зазначав провідне значення гри у виникненні й розвитку культури. (1, с.7)Він першим намагався виокремити основні атрибути гри та вважав вільний характер гри її основною ознакою. На його думку, вимушена гра, тобто та, що нав’язується штучно, під примусом, вже не є грою.

Ж. Піаже (3, с.85) вважає ознакою гри главенство асиміляції над адаптацієй. Для нього гра не є адаптацією до до реального, проте міститься у підкорянні реального задоволення потреб моменту. Щоб охарактерізувати ігрову діяльность дітей, він видокремив три основні типи структур. Ці структури відрізняються перевжанням таких елементів як вправа, символ та правило. Ігри на вправляння або тренувальні ігри є найбільш ранніми. Вони з’ являються у перші місяці життя дитини, дуже розвинуті протягом першого року та тривають до шестирічного віку. Пізніше вони стають все меньнш частими, але окремі їх риси спостерігаються і у дорослих, наприклад у оволодінні певними навичками. Тільки такі ігри спостерігаються у тварин, оскільки вважається, що вони позбавлени символічної функції.Символічна гра передбачає, що окрім функціональних вправ використовуються репрезигтації, такі як жести, зображення та предмети. Починається на другому році та досягає апогея к 5-6 рокам, після чого її інтенсивність спадає.Гра за правилами, вимагає додаткової структури – присутності іншої людини. В ігрове поле вводиться „суспільний тиск”. Гра за правилами з являється пізніше. Піаже описує ще один тип ігрової активності – конструктивні ігри, які він розміщує між трьома категоріями та адаптивними типами поведінки, не відводячи ім окремого місця.

Roger Caillois (3, с.86)проводить класифікацію ігор за чотирьма рубриками, за переважанням певної функції. Він відокремлює такі функції як змагання (agon), випадковість (alea), наслідування (mimicry), примха (ilinx). За такою класифікацією під першу категорію підпадають такі ігри як футбол, шахи, баскетбол, під другу категорію – рулетка та лотерея, рольові ігри співвідносяться з третьою категорією, четверта категорія це забави на кшталт того як діти швидко кружляються та падають, щоб викликати у себе запоморочення та незвичний стан свідомості. Автор також пропонує ранжувати ігри по вісі між двома протилежними полюсами один з яких він називає paida – загальний принцип розваги, невгамовності, вільного іпровізування через які проявляється певна неконтролюєма фантазія. Другий полюс – ludus, тобто ловільні, обов язкові правила та важковиконаний план, що потребує постійно збільшувати зусилля, терпіння, спритність, винахідливість, вправність.
Незважаючи на на досить детальну теоритичну розробку класифікацій гри, на нашу думку лишається простір для створення інших принципів віокремлення ігор.

Завданням нашого дослідженя було створення таких підходів до класифікації гри, що дозволяють гнучко використовувати та підбирати ігри для забезпечення процесу ігрової психотерапії.

Дослідження проводилось у творчій групі шкільних психологів, яка працювала при Лабораторіїї психічного та фізичного здоров’я дитини Київського міського педуніверситету ім. Б.Грінченко.Нами були виокремлені наступні крітерії класифікації

  1. Мета гри.
  2. Складність та структурованість правил
  3. Ступінь рухливості
  4. Ступінь розумової активності
  5. Ступінь вербалізації
  6. Кількість гравців (групові, парні, індивідуальні ігри)
  7. Роль чи вплив ведучого на перебіг гри
  8. Включеність гравців у гру, їх активність- пасивність
  9. Характер взаємодії індивідуальної та групової свідомості
  10. Емоційність, інтенсивність переживань
  11. Вік учасників
  12. Гендерна ознака
  13. Роль дорослого у проведенні гри
  14. Співвідношення оріентації на процес та на результат.
  15. Обмеження для участі потенціальних гравіців.
  16. Місце проведення гри
  17. Використання інвентарю

На нашу думку важливим є аналіз ігрової інтринги, тобто такого атрибута гри, що зумовлює весь процес та майже мивоволі включає гравців у ігрову реальність. Від інтриги гри залежить інтенсивність переживань, включеність гравців у гру, зміст ігрового досвіду, отримані вміння та навички. Ігрова інтрига може полягати у

  1. довільному керуванні тілом
  2. у з’ ясуванні стосунків
  3. у досягненні, змаганні
  4. у моделюванні життя, створенні ігрової реальності
  5. у створенні ігрової реальногсті, відтворенні фантазій
  6. у розрядці емоційного чи інтелектуального напруження
  7. у почутті ризику
  8. у почутті азарту.

Окрім суто психологічного аналізу у творчій групі був застосований культурологічний аналіз гри. Кожна культура розглядалась, як засіб відображення та осягнення людиною себе та свого місця у світі, що містить засоби гармонізації буття, тобто містить у собі психотерапевтичний потенціал. В ракурсі такого підходу доцільним стає дослідження гри. Інтерпретація ігор як явища культури є темою для окремого культурологічного дослідження, але буде цікавим і для психолога, оскільки дозволяє створити схему теоритичного аналізу для підбора та використання ігор у психотерапевтичному процесі. Результати наших спостережень дозволяють проаналізувати традиційні дитячі субкультурні ігри. При цьому ми увагу на:

  1. ступінь рухливості;
  2. присутність чи відсутність сюжету;
  3. позиції героїв гри;
  4. ігрові символи;
  5. моделі гри;
  6. культурні та соціальні аналогії;
  7. переживання, що виникають в процес гри;
  8. можливий психотерапевтичний ефект.

Висновки:

Таким чином, застосовуючи вищенаведені схеми можемо проаналізувати будь-яку гру з метою виявлення психокорекціонного потенціала. При цьому доцільним є використання різноманітних принципів класифікації ігор, змісту ігрової інтриги кожної гри. З метою підбору ігор як інструменту психотерапевтичного впливу ефективним буде і культурологічний аналіз традиційних народних ігор.

Література.

  1. Гейзинга Й. Homo ludens / Пер. с англ. О. Мокровольського. – К.: Основи, 1994. – 250 с.
  2. Смольнікова С. Культурологический анализ детской игры: поиск психотерапевтического ресурса // Психодрама и современная психотерапия., № 4 2003, с. 27-34