Культурологічний аналіз традиційних дитячий ігор

Культурологічний аналіз традиційних дитячий ігорКультурологічний аналіз традиційних дитячий ігор

Ангелова С.О.

В культурології існує думка, що всі символи людської культури можна звести до певних фундаментальних (висхідних) категорій – життя, смерть, народження, безсмертя (А. Кирилюк). Ця ідея найшла своє відображення у психологічних теоріях таких відомих авторів, як Ст. Гроф, Л. де Моз, О. Ранк, З. Фрейд, що присвячені впливу родової травми та перинатальному періоду на індивідуальну історію особистості та історію людства.

Осягнення безперервного кола життя, смерті та відродження є витоками різних типів історичних, етнічних та регіональних культур, ключем до їх взаєморозуміння.
Символи життя, смерті та відродження супроводжують буття кожної особи. Коли людина нещасна, тобто відчуває гостру дисгармонію в своєму житті, її переживання прикуті до цієї символічної тріади. Кожний психотерапевтичний процес, незалежно від того, як він проходить – чи за допомогою психолога, чи у рамках культурних традицій – є процесом само відродження. Будь-які емоційні чи особистісні проблеми призводять до порушення стосунків із світом. Чим сильніше конфлікт, тим сильніше актуалізується так зване «чорно-біле мислення», тобто гранично дуалістичне сприйняття світу, чіткий оцінювальний розподіл будь-який буттєвих явищ на різні протилежні категорії (Зло – Добро, Смерть – Життя, Потворне – Прекрасне тощо). Взаємодія дезгармонізованої особистості зі світом – це жорстка маніпуляція, а переживання такої людини характеризуються ригідністю та інтенсивністю афектів. По мірі гармонізації особистості її сприйняття стають більш детальним, почуття – різноманітнішими та менш виснажливими, засоби взаємодії – більш гнучкими, репертуар сценаріїв – більш розширеним.

Традиційні дитячі ігри.

Хованки.

Хованки гідні окремого детального аналізу, через універсальність свого символізму, високу емоційну напругу з наступною різкою розрядкою.
Це найперша гра в яку починає грати немовля. Вже у 5-6 місячному віці, а деякі діти і раніше сміються та отримують задоволення, коли дорослий затуляє долонями своє чи дитяче обличчя, потім розтуляє, промовляючи: “ку ку!”, “ти де?” Доросліші діти грають у хованки за чіткими правилами.

У хованках ми спостерігаємо весь ряд вітально-мортальних символів життя-смерті-відродження, включаючи граничну стадію “майже небуття”у їх первісному примітивному відчутті протистояння мисливця та здобичі.

Гра низького ступеню інтенсивності, тобто мало рухлива. Сюжет обмежений чіткими правилами, простий, циклічний. За правилами гри один учасник водить, він заплющує очі, говорить промовку, рахує, інші гравці ховаються. Потім ведучий починає шукати своїх товаришів, кого знайде останнім – той буде водящим.
Хованки у кожній місцевості дещо відрізняються за своїми умовами та мають свої віршовані приказки-промовки. Є модифікації цієї гри, відомі нам під назвою “козаки-розбійники” чи “поліцейські та злодії”, в них грають команда на команду. Такі ігри можуть мати більш насичений розгорнутий сюжет, можуть тривати довгий час (до кількох місяців), переростаючи у пригодницькі ігри з будівництвом кожною командою своїх таємних сховищ. В таких командних іграх відбиваються феномени існування партикулярної свідомості. Далі ще будуть розглянуті приклади подібних ігор, а також ігор, що моделюють феномени співіснування індивідуальної та партикулярної свідомості.

Квач (ловилки,. п’ятнашки салки).

Це ігри високої рухливої інтенсивності, у яких один або ціла група ведучих ловить інших гравців. За умовами гри ведучий може починати сам, згодом збільшувати свою команду за рахунок впійманих. Сюжет  майже відсутній, ігри можуть урізноманітнися різним контекстом, наприклад ловці виступають у ролі мисливців або хижаків. Як правило у втікачів є безпечні місця, що утворюються за певним правилом, домівки, хатинки, гнізда у яких можна почуватися у безпеці. Правила утворення недосяжних місць або речей стосуються певної заборони. Наприклад, ведучі не мають право торкатися гравців, коли ті знаходяться вище землі або тримаються за металеві предмети (дерев’яні, скляні, пластмасові, тощо). Як ми вже зауважили ігри, що мають заборони та суворі правила, спонукають дітей стримувати свої дії будуть служити для корекції імпульсивності та неврівноваженості. Ігри високої рухової інтенсивності можна використати для розрядки м’язової напруги, що супроводжує жах та агресію.

Висновки: дитяча субкультура відбиває процес освоєння маленької людини у навколишньому середовищі, містить у собі безмежні можливості для гармонізації стосунків дитини із самою собою та світом. Наше пильне шанобливе ставлення до культури племені дітей це ключ до розуміння кожної дитини. Особливої уваги варті традиційні  дитячі ігри, що дозволяють перемогти дитині свої жахи, виплеснути у мирній формі агресію, набути впевненості у собі, врівноважити свої емоції, а головне отримати море радощі та задоволення. Тому хочеться сказати і дітям і дорослим:

Грайте на здоров’я!

 Література

  1. Гейзинга Й. Homo ludens / Пер. с англ. О. Мокровольського. – К.: Основи, 1994. – 250 с.
  2. Игры детей мира. Популярное пособие для родителей и педагогов / Сост. Т. И. Линго. – Ярославль: «Академия развития», 1998. – 176 с.
  3. Кирилюк А. Универсалии культуры и семиотика дискурса. Миф. – Одесса: ИД «Рось», 1996. – 144 с.
  4. Минаев Б. Н., Шиян Б. М. Основы методики физического воспитания школьников: Учеб. пособие для студентов пед. спец. высш. учеб. заведений. – М.: Просвещение, 1989. – 222 с.
  5. Осорина М. В. Секретный мир детей в пространстве мира взрослых. – СПб.: Издательство «Питер», 2000. – 288 с.
  6. Радин Пол. Трикстер. Исследование мифов северо-американских индейцев с комментариями К. Г. Юнга и К. К. Кереньи. – СПб.: Евразия, 1999. – 288 с.